Перейти до основного вмісту

My first tournament as a coach💪

 

On November 16, 2025, I took part in my very first tournament as a coach. To say that I was scared and pleasantly surprised would be an understatement. It was a friendly tournament among girls and boys, where we, as experienced players, served as coaches and referees.


I had the honor of coaching the New York Stars team. We played three games, and based on the points earned, my team took first place. We were incredibly happy — it felt as if I was the one playing, not the kids. By the end of the tournament, I was completely exhausted.


Our club treated all participants to pizza and soda, and we happily headed home.


Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

2026 CalCup

  Well, at this point I can already sum up the CalCup 2026 tournament. We finished in second place, and here are the results of our games: San Diego – New York 31:16 New York – West Point 28:22 CalHeat – New York 17:20 Massif – New York 12:26 San Diego – New York 25:13 Yes, we lost to San Diego again. But this is only the beginning of our rivalry — we will definitely meet them again. With every game, we are improving: we understand each other better on the court and continue working on our mistakes. In two weeks (actually, in just one week), we have a new tournament, which we will be hosting at home. We are preparing hard, and I’ll be sharing the results very soon. Ну що ж, уже зараз можу підбити підсумки турніру CalCup 2026. Ми посіли друге місце, і ось результати наших ігор: San Diego – New York 31:16 New York – West Point 28:22 CalHeat – New York 17:20 Massif – New York 12:26 San Diego – New York 25:13 Так, ми знову поступилися San Diego. Але це лише п...
Дописати коментар
Докладніше

Практики з дітьми

  Одного разу під час тренування на майданчику до мене підійшла дівчинка і спитала: «Що це ти граєш?» Я їй відповіла: «Гандбол». Вона посміхнулася і сказала: «Можна я з тобою пограю?» Як виявилося, це була дівчинка з України. Я поспілкувалася з її мамою, і вона розповіла, що не знає, чим зайняти свою дитину. Я, недовго думаючи, запропонувала навчити її доньку цій грі, і мама із задоволенням погодилася. Ми домовилися зустрітися на цьому майданчику через тиждень. І ця дівчинка прийшла, але не сама — вона привела друзів. Я була дуже здивована їхньою зацікавленістю й потроху почала розповідати та показувати, що ж це за гра така — гандбол. Батьки були в захваті від того, що їхні діти проводять час на подвір’ї, граючи в гру, яка їм подобається. І тоді в мене виникла ідея проводити тренування щотижня для всіх охочих. Що я і роблю до сьогоднішнього дня ☺️
Дописати коментар
Докладніше

Як почалася моя історія

Усе почалося ще зі школи, з початкових класів на уроках фізкультури. Мій учитель завжди відзначав мої фізичні здібності й направляв мене в легку атлетику. Він постійно казав: «Жанно, в тебе є потенціал, ти дуже швидка й витривала» — і він мав рацію. Я почала займатися легкою атлетикою. Спочатку представляла школу, потім — місто, а згодом — область. Потім настав час представляти Україну й летіти на міжнародні змагання, але, оскільки моя мама виховувала мене й сестру сама, їй не вистачало коштів, щоб оплатити ці витрати, і ми змушені були відмовитися від участі. З часом легка атлетика перестала приносити мені задоволення, і мені здавалося, що це не моє. Вона більше не захоплювала мене. Моя мама не могла з цим змиритися і не розгубилася: вона взяла мене з сестричкою за руку та привела в початкову групу з гандболу СДЮШОР Ужгород. І саме тут почалася моя справжня історія…
Дописати коментар
Докладніше