Перейти до основного вмісту

Я в новій команді


Після важкої травми я відновлювалася і тренувалася два роки в тренажерному залі, ходила до реабілітологів на лікувальні масажі, а мама лікувала мене народними методами і робила примочки на спину 😂. Здається, я почала почуватися добре, перестала зривати спину і вже могла нормально ходити, не прихрамуючи. Чесно кажучи, я не вірила, що колись зможу повернутися у великий спорт, але отримала пропозицію грати в гандбольному клубі «Рівне».


Я приїхала на пробне тренування, і тренер запропонував мені залишитися у клубі, на що я погодилася. Також мені надали житло і запропонували навчатися у місцевому університеті — я із задоволенням погодилася. У команду я вступила не сама — поруч була моя молодша сестра, з якою ми разом проходили цей етап.


Дівчата в команді були неймовірні: ми зібралися з різних куточків України в одну дуже дружню команду. Ми гарно проводили час як на майданчику, так і поза його межами. Часто в нас були виїзні збори, де ми тренувалися тричі на день — це було щось нереальне. Один раз на день ми мусили пробігати 10 км, і мені здається, що за один раз я стільки не бігала ніколи в житті. Після цього ми були ледве живі.


У санаторіях, де ми тоді жили, не було гарячої води, і ми приймали душ тричі на день у крижаній воді, після чого часто хворіли. Зараз згадувати про це весело, але тоді мені хотілося втекти.


З позиції кутового гравця я перейшла на півсереднього. Мені дуже подобалося грати на цій позиції, і я викладалася на повну, щоб там закріпитися. Я багато працювала над технікою та кидками, щоб відчувати себе впевнено. В одному з матчів я забила 23 м’ячі — і була дуже собою горда. Мені дуже подобалося грати в цій команді.




Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Як почалася моя історія

Усе почалося ще зі школи, з початкових класів на уроках фізкультури. Мій учитель завжди відзначав мої фізичні здібності й направляв мене в легку атлетику. Він постійно казав: «Жанно, в тебе є потенціал, ти дуже швидка й витривала» — і він мав рацію. Я почала займатися легкою атлетикою. Спочатку представляла школу, потім — місто, а згодом — область. Потім настав час представляти Україну й летіти на міжнародні змагання, але, оскільки моя мама виховувала мене й сестру сама, їй не вистачало коштів, щоб оплатити ці витрати, і ми змушені були відмовитися від участі. З часом легка атлетика перестала приносити мені задоволення, і мені здавалося, що це не моє. Вона більше не захоплювала мене. Моя мама не могла з цим змиритися і не розгубилася: вона взяла мене з сестричкою за руку та привела в початкову групу з гандболу СДЮШОР Ужгород. І саме тут почалася моя справжня історія…
Дописати коментар
Докладніше

Практики з дітьми

  Одного разу під час тренування на майданчику до мене підійшла дівчинка і спитала: «Що це ти граєш?» Я їй відповіла: «Гандбол». Вона посміхнулася і сказала: «Можна я з тобою пограю?» Як виявилося, це була дівчинка з України. Я поспілкувалася з її мамою, і вона розповіла, що не знає, чим зайняти свою дитину. Я, недовго думаючи, запропонувала навчити її доньку цій грі, і мама із задоволенням погодилася. Ми домовилися зустрітися на цьому майданчику через тиждень. І ця дівчинка прийшла, але не сама — вона привела друзів. Я була дуже здивована їхньою зацікавленістю й потроху почала розповідати та показувати, що ж це за гра така — гандбол. Батьки були в захваті від того, що їхні діти проводять час на подвір’ї, граючи в гру, яка їм подобається. І тоді в мене виникла ідея проводити тренування щотижня для всіх охочих. Що я і роблю до сьогоднішнього дня ☺️
Дописати коментар
Докладніше

The worlds handball team

Перед пробним тренуванням я вирішила підготуватися, адже в мене була велика перерва, і я почала тренуватися щодня. Після роботи я виходила на пробіжку, стрибала на скакалці та на тенісному корті відпрацьовувала кидки. Я дуже хвилювалася, бо не знала, який ігровий рівень у команди. Перше тренування пройшло дуже добре: тренер чоловічої команди відразу відмітив мої здібності й сказав, що бачить у мені спортсменку з професійного спорту. Наступного дня, щойно я прокинулася, отримала повідомлення на електронну пошту, що мене прийняли в команду. Одразу ж зі мною зв’язався менеджер, який почав мене координувати далі. Мене додали в чат тренерів і в чат команди, де всі привітали зі вступом у нову «родину», як вони це назвали. Я отримала величезне задоволення, мені хотілося одночасно плакати від щастя і сміятися. Я трохи хвилювалася, бо потрапила на літній сезон, коли багато дівчат були у відпустках, тож одразу не вдалося познайомитися з усією командою. У нас були змішані тренування — дівчата...
Дописати коментар
Докладніше