Перейти до основного вмісту

Перші успіхи


Я прийшла на перше тренування і познайомилася з дивовижним тренером — Калуцькою Мариною Володимирівною. Це неймовірна людина, яка супроводжувала й підтримувала мене. Вона поставила мою техніку, навчила базовим навичкам, надихала рухатися вперед і йти до кінця.


Ми з сестрою спочатку тренувалися та грали разом, але з часом нас розділили на дві команди, оскільки між нами був рік різниці у віці. Проте ми все одно завжди були разом і підтримували одна одну. Ми грали на однакових позиціях, бачили сильні й слабкі сторони одна одної та разом їх виправляли.


Згодом моя команда перейшла під керівництво іншого тренера — Ерхової Маргарити Анатоліївни. Вона відіграла важливу роль у нашій команді. Сформувавши склад із найкращих гравців, вона зуміла досягти з нами високих результатів — ми швидко поповнили п’єдестал нагород нашого клубу. Ми багато тренувалися, брали участь у турнірах як в Україні, так і за її межами, й здобули неймовірну кількість нагород. Ми були зірками того часу: про нас писали в місцевих газетах, брали інтерв’ю для місцевого телебачення, а наші фотографії прикрашали вітрини спортивного комплексу «Юність».


Мені часто доводилося пропускати школу, але це жодним чином не позначалося негативно на моєму навчанні. Я відповідально ставилася як до навчання, так і до тренувань. Ми наполегливо тренувалися щодня після уроків. На той момент мені здавалося, що мені важко, але я ще не знала, що мене чекає попереду.


З командою ми пройшли довгий шлях. Я знайшла справжніх друзів, з якими підтримую зв’язок і до сьогодні. Ми дорослішали разом, переживали поразки й святкували перемоги, плакали й сміялися, були опорою одна для одної. Це був незабутній і цінний досвід.


Щороку ми складали фізичні нормативи: на швидкість, витривалість, дальність кидка, стрибки в довжину й висоту тощо. За підсумками тестувань я займала перше місце в команді. На турнірах неодноразово отримувала відзнаки як найкращий гравець за кількістю забитих голів.


Мої результати привернули увагу тренера Суперліги — гандбольного клубу «Карпати», який запропонував мені приєднатися до їхньої команди. І я вирішила спробувати себе там. Саме там і розпочалося справжнє доросле спортивне життя…



Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Як почалася моя історія

Усе почалося ще зі школи, з початкових класів на уроках фізкультури. Мій учитель завжди відзначав мої фізичні здібності й направляв мене в легку атлетику. Він постійно казав: «Жанно, в тебе є потенціал, ти дуже швидка й витривала» — і він мав рацію. Я почала займатися легкою атлетикою. Спочатку представляла школу, потім — місто, а згодом — область. Потім настав час представляти Україну й летіти на міжнародні змагання, але, оскільки моя мама виховувала мене й сестру сама, їй не вистачало коштів, щоб оплатити ці витрати, і ми змушені були відмовитися від участі. З часом легка атлетика перестала приносити мені задоволення, і мені здавалося, що це не моє. Вона більше не захоплювала мене. Моя мама не могла з цим змиритися і не розгубилася: вона взяла мене з сестричкою за руку та привела в початкову групу з гандболу СДЮШОР Ужгород. І саме тут почалася моя справжня історія…
Дописати коментар
Докладніше

Я в Суперлізі!

  Перше тренування, знайомство з командою ГК «Карпати», яку я заочно знала, тому що не пропускала жодної їхньої гри й завжди вболівала за них. Я навіть не могла собі уявити, що гратиму разом у команді з жінками, на яких колись рівнялася й дуже хотіла бути схожа. Графік тренувань був шалений: два тренування на день по 2 години, у суботу — одне тренування, єдиний вихідний — у неділю. Я ледве тягнула ноги додому. Мені було важко і морально, і фізично. Поки мої однолітки відпочивали, я тренувалася. Я підписала контракт із гандбольним клубом, і в 15 років це стало моєю роботою, за яку я отримувала зарплату. Важкі тренування почали давати гарні результати — я почала грати в основному складі команди. Мама не пропустила жодної моєї місцевої гри, а тато завжди дивився матчі в прямому ефірі на місцевому телебаченні. Ми були призерами на всіх змаганнях. Це був неймовірний досвід для мене. Я отримала свою першу серйозну відзнаку — кандидат у майстри спорту. На одних із змагань я отримала серйо...
Дописати коментар
Докладніше

Я в новій команді

Після важкої травми я відновлювалася і тренувалася два роки в тренажерному залі, ходила до реабілітологів на лікувальні масажі, а мама лікувала мене народними методами і робила примочки на спину 😂. Здається, я почала почуватися добре, перестала зривати спину і вже могла нормально ходити, не прихрамуючи. Чесно кажучи, я не вірила, що колись зможу повернутися у великий спорт, але отримала пропозицію грати в гандбольному клубі «Рівне». Я приїхала на пробне тренування, і тренер запропонував мені залишитися у клубі, на що я погодилася. Також мені надали житло і запропонували навчатися у місцевому університеті — я із задоволенням погодилася. У команду я вступила не сама — поруч була моя молодша сестра, з якою ми разом проходили цей етап. Дівчата в команді були неймовірні: ми зібралися з різних куточків України в одну дуже дружню команду. Ми гарно проводили час як на майданчику, так і поза його межами. Часто в нас були виїзні збори, де ми тренувалися тричі на день — це було щось нереальне. О...
Дописати коментар
Докладніше